Українська національна ідея – яка вона?
Загально відомо, що чіткого визначення національної ідеї поки що не існує. Поговорюють навіть, якщо комусь вдасться сформулювати визначення національної ідеї, то він отримає нобелівську премію.
Але із усіх трактувань, найчастіше звучить: національна ідея - це концентрований вираз національних інтересів та почуттів, форма духовного самоусвідомлення, показник того, як народ усвідомлює себе, свою роль і місце у світі.
Яким не було б визначення даного духовного феномену, і за формою, і за змістом - суть одна, в першу чергу, консолідація нації для певних здобутків.
Одне із головних завдань національної ідеї є здобуття народом, нацією своєї власної держави. Тут поняття народ і нація - фактично одне і те саме, різниця тільки в тому, що нація більш модерна і осучаснена модель суспільства - воно стратифіковане, в якому присутні еліта, середній клас, інтелігенція тощо.
Так само як і просте розуміння патріотизму і націоналізму. Патріот - це той, хто ставиться лояльно, з повагою до своєї країни, нації, держави. Націоналіст - те саме що і патріот, тільки відчуття приналежності до нації більш гостріші та емоційніші.
Здобувши державну незалежність, національна ідея переходить в нову фазу консолідації нації. Оскільки завдання змінилися, потрібно вже не здобувати, а будувати, розвивати, досягати нової мети, як незалежна держава.
Багато хто в Україні вважає, що українська національна ідея слабка. Можливо, вони мають рацію. Але звернімо увагу, якою була держава і її національна ідея, наприклад, у Німеччині після поразки у Другій світовій війні. Ситуація напевно була не краща аніж тепер у нас: країна поділена на дві частини - Схід і Захід, безробіття, бідність, невизначеність у завтрашньому дні.
Але за короткий час, засудивши фашизм, німецька національна ідея, німецьке суспільство подолали усі повоєнні негаразди і збудували успішну демократичну країну. Згадаймо, яким слабким був Китай, або якою була пригніченою Японія. Ці країни займають тепер перші місця у світі за силою своїх економік і рівнем життя громадян.
Їхні національні ідеї зуміли стати сильними, консолідувати нації і домогтися поставленої мети.
Так, розібратися у нашій українській національній ідеї не просто. Багато що потрібно з'ясувати, наприклад: хто є, чи стане головним носієм української ідеї, хто її пропагуватиме - еліта, політичні сили, партії, громадські організації, держава, ЗМІ? За рахунок чого відбуватиметься консолідація - патріотизму громадян, циркулярів чиновників чи пожертви відчайдухів?
Ось, наприклад, уже протягом кількох років політики мусують ідею про об'єднання українського народу. Як на авторову думку, народ уже давно об'єднаний, тільки знаходяться сили, які спекулюють на роз'єднанні.
Це питання національної ідеї, яка, в свою чергу, має її розв'язати. Візьмемо одну із складових цих питань - примирення. Десь на початку незалежності, ветеран Другої світової війни, народний депутат України Ігор Юхновський вирішив створити громадську організацію ветеранів, яка об'єднувала б воїнів різних формувань, які воювали під різними прапорами, але, в тій чи іншій мірі, боролися за Україну.
Ця ідея пізніше сподобалася і президенту Ющенку, який намагався впровадити її в життя. Відомо, що в тих країнах, де відбулося примирення, запанував лад і спокій.
Але, чи готове наше суспільство до такого примирення сьогодні?
Якось депутат ВРУ, колишній політичний в'язень, поїхав на Тернопільщину щоб зустрітися зі своїм колишнім слідчим КГБ. Метою поїздки було переконати слідчого разом підготувати заяву, в якій йшлося б про те, що слідчий КГБ і жертва радянського режиму помирилися, показали приклад примирення для наступних поколінь, щоб вони знали, що за свободу слова, свободу переконань, судити уже ніхто не буде. Тобто репресії позаду.
Колишній слідчий КГБ - пенсіонер - не тільки не захотів піти на примирення, але й зробив вигляд що не впізнав колишнього арештанта.
В організацію Ігоря Юхновського прийшли багато ветеранів Червоної Армії, саме ті воїни, солдати, офіцери, які, як кажуть, нюхали порох, воювали проти фашистів.
Пригадаємо, що у 1945 році, після закінчення Другої світової війни, Сталін направив війська, які поверталися до дому після перемоги, воювати проти УПА. Але червоноармійці билися неохоче. Тоді ж Сталін відправив на Західну Україну спеціально підготовлені війська НКВД та каральні загони.
На день Злуки президент Віктор Ющенко оголосив указ про присвоєння звання Героя України Провіднику ОУН Степану Бандері, а на річницю битви під Крутами визнав всіх учасників українських змагань борцями за незалежність. України.
Відголос Москви зрозумілий, їхнє негативне ставлення до воїнів УПА, Романа Шухевича, Степана Бандери та інших лише підтверджують тезу про те, що радянська влада в Україні була окупаційною. Але дивно, коли проти указу виступають радянські ветерани.
Усе життя і боротьба Степана Бандери - це бажання Волі і творчого поступу для українців. Ось що він писав про українську національну ідею: "Це уклад позитивних ідей і вартостей, які визначають зміст і форми життя та розвитку народу й одиниці в усіх ділянках, визнають їхню творчу ролю у вселюдському поступі".
Якщо простіше, то схоже на одне із гасел УПА - "Воля народам - воля людині".
У середині 80-тих автор побував в Омську, Томську і Красноярську. Коли питали звідки я є, говорив що зі Львова і одразу отримував ярлик "бєндеровєц". Уже тоді розумів, що в такому великому Радянському Союзі (а може ще й зараз в РФ і не тільки) багато хто боїться навіть тіні Степана Бандери. Це допоможе українській національній ідеї на прикладі боротьби Степана Бандери консолідувати націю сьогодні і в майбутньому.
Очевидно, що примирення можливе лише з тими, хто цього прагне. Мабуть якийсь час в Україні існуватимуть ще дві ідеї - національна і радянська. Якщо національна набирає сили, то радянська через проведення ще кількох виборів ... відійде.
Носіїв радянської ідеї колишніх співробітників МГБ, НКВД, КГБ тощо, добряче поменшало. "Помаранчева" влада, щоправда, залишила їм великі пенсії, то хай так і буде, була б моя воля, дав би їм ще більше...
Крім внутрішніх загроз є багато і зовнішніх. Попри апетити Москви втримувати нас, так би мовити, у своєму підпорядкуванні, існують і інші, наприклад, великі міжнародні корпорації.
Даючи робочі місця громадянам, влаштовуючи їхнє життя, часто такі корпорації намагаються перебирати функції держави на себе. В Україні такі загрози ще не суттєві (якщо не враховувати своїх доморощених олігархів), але глобалізація нас не омине і тому треба бути на сторожі.
Для того щоб українська національна ідея розгорталася швидше, потрібно державі потурбуватися про прийняття законів і Програм із повернення із-за кордону українських громадян - заробітчан.
Якщо такі Програми функціонуватимуть, до України повернеться не один мільйон висококласних спеціалістів. Це люди з іншим мисленням та зміненим менталітетом, за кордоном вони не намагаються вкрасти, а заробляли собі на життя чесною працею, те саме робитимуть і в Україні.
Треба щоб вони брали участь у виборах до місцевого самоврядування, і навіть до Верховної Ради, прийшли на державну службу, зайнялися бізнесом тощо.
Поняття національної ідеї дуже широке і безстрокове, можна довго дискутувати проте, що потрібно зробити для консолідації нації і здобуття досягнень в економіці, якими повинні бути соціальні стандарти, про владу, про спорт, освіту, культуру, бізнес, про НАТО та ЄС...
Усе це теми, які маємо порушувати усі і без зупину, до тих пір поки не скажемо собі - українська національна ідея стала сильною і ми збудували таку країну яку хотіли, та таку про яку мріяли наші попередники - міцну, успішну, процвітаючу.
Українська національна ідея - це не абстракція, її функція зміцнити націю і покращити життя. Носіями української національної ідеї можуть бути люди з різними поглядами, різних національностей, різної партійної приналежності, різних релігійних вподобань і таке інше.
Це щось на зразок відчуття "ліктя" один одного, і є справою честі кожного громадянина. Про українську ідею не тільки мріяли мільйони кращих синів і дочок України, а боролися за неї і віддавали життя.
Прикладів дуже багато, ось один із них: завдяки розкритим архівам СБУ тепер знаємо, що у 1950 році будинок, у якому мешкав і переховувався Роман Шухевич, оточили загони НКВД. Головний командир УПА не підняв руки, не здався на милість переможцям, а дав останній бій і загинув, і це був вчинок, подвиг справжнього воїна - Героя України.
Слава Героям! Слава Україні!
Юрій Сидоренко, менеджер по роботі з діаспорою УВКР, для УП
